Ізолятори високої напруги в основному використовуються для ізоляції провідників від опорних конструкцій, запобігання витоку струму або короткого замикання на землю. При рівнях напруги 10 кВ і вище ізолятори повинні витримувати високу напругу електричного поля; їх технічна функціональність залежить від ізоляційних властивостей матеріалу та структурного дизайну. Ключові поняття включають:
Ізоляційні матеріали: звичайні матеріали включають кераміку, скло або нейлон. Нейлонові ізолятори (наприклад, матеріал у цьому прикладі) пропонують такі переваги, як легка вага та стійкість до корозії; з електричною міцністю 20–30 кВ/мм вони ефективно блокують шляхи струму.
Конструктивна конструкція: ізолятори зазвичай складаються з ізоляційного корпусу та металевої арматури. Металеві фітинги (такі як ковкий чавун, використаний у цьому прикладі) забезпечують механічну міцність і фіксують дроти, тоді як ізоляційний корпус використовує конструкцію навісу (спідниці) для збільшення шляху витоку, тим самим зменшуючи ризик спалаху поверхні, спричиненого забрудненням. Наприклад, на лінії 10 кВ шлях витоку має бути не менше 120 мм.
Відповідність номінальної напруги: Номінальна напруга ізолятора (наприклад, 10 кВ/20 кВ у цьому прикладі) має перевищувати максимальну робочу напругу системи, щоб витримувати перехідні перенапруги. В принципі, ізолятори забезпечують безпечну тривалу роботу, розподіляючи напругу електричного поля.

